Наша гордість

в яру поникла біла сон-трава,

у зелень погорби покриті.

Березі дощ рапсодії співа:

Настало довгождане літо.

Красуню вітер окрилиля,

Гойда гілки несамовито.

Дихнула тепло радісна земля

В обличчя пахощами літа.

***

Літня спека. Суховію,

Ти полям дощу навіюй.

Поливай ти землю ситу-

Подолає спеку жито.

Хмарки линуть над полями,

Чуть дощів веселі гами.

Зашумить над нами просінь,

Мов заплаче рання осінь.

Стане райдуга весела

Позичати колір в зела.

***

Ходила любов неблизька й недалека,

Як сонячний промінь в густих колосках.

Не знала любов-журавель чи лелека,

Та опинилась синиця в руках.

Сплітала любов той віночок терновий,

Скропила сльозами життєвий той шлях,

Де доля принесла гірку колискову,

Насмішку жорстоку на спраглих вустах.

Ридає самотність і лине у небо,

Де сяє веселкак, як зоряний стяг,

Жадається щастя, та чужого не треба;

Збується мрія хібащо у снах.

***

Співає, плаче Чураївна.

Який там біль, яка жага.

Дозріє терен і калина,

Де стежка долі пролягла.

Блукає осінь по діброві:

Скінчилось літо наяву.

Радіє світ такій обнові,

А я - Тобою лиш живу.

Ну от і все - кінець розмові,

Тебе я більше не позву,

Але в твоїм палкому слові

Відчую я любов живу.

Нічого більше не благаю,

Нічого більше не прошу,

Якщо нас доля розлучає,

Для тебе пісню напишу.

***

Співає, плаче Чураївна.

У пісні - ніжність і краса.

Розквітне терен і калина,

Засяє місяць і роса.

І по заквітчаній долині

Серед гаїв, серед дібров

Служити неньці - Україні

Пішла Марусина любов.

Богдана слава в небо лине,

Та воїн ходить по землі;

І Гриць у битві не загинув,-

Тримався міцно у сідлі.

Він повернувсь, та чорна зрада

Його до себе погука.

Утрункові була відрада,

Що піднесла коханої рука.

...Він помирав: "Пробач, Марусю,

Тебе не в силах розлюбить,

Але за зраду свою мушу

Життям єдиним заплатить."

Маруся Гриця отруїла,

Як тінь, блукала по землі.

Вовчицею в степу завила-

Пішла легенда по Землі.

Співає, плаче Чураївна,

У пісні - ніжність і краса.

Розквітне терен і калина,

Засяє місяць і роса!

***

Скінчилась осінь, вже зима.

За вікнами гуде завія.

Душа моя чомусь німа,

Та біль як сніг в саду синіє.

Осіння блискавка, гроза,

Сніжинкою чомусь кружляє,

Зашерхла капає сльоза:

Твого ж тепла я так благаю.

В заметах я траву знайду.

Як іній квітами зоріє,

Зимова вишень у саду,

Вона одна - моя надія.

***

Колючий вітер, синє небо.

А я стою і думаю про тебе.

Пройде зима, пепло війне,

А ти не забувай про мене.

Для тебе ранньою весною

Я стану зеленню рясною,

Калина цвітом спалахне-

Одне прошу, згадай мене.

***

Проходить осінь по саду.

До Тебе знову я іду.

Осінній вальс танцює листя,

А ти мені так часто снишся...

Синіє айстра у саду,

На моє щастя чи біду,

А дощ холодний буде литься,

Та знов нема на кого злиться.

Лунає музика в саду,

З тобою поруч я іду.

Весільний авльс танцює листя,

Ми разом - і це мені не ситься.

Семеняка Валентина Василівна

Освіта: вища, Черкаський педагогічний інститут ім. 300-річчя воз'єднання України з Росією, закінчила в 1987 році, спеціальність - вчитель математики і фієики.

Місце роботи: Грушівський НВК, вчитель математики і фізики.

Коментарi