• Ви знаходитесь тут:

  • головна
  • Наші традиції

Наші традиції

Кожна людина має свою батьківщину, свій рідний край, свою найдорожчу, найріднішу землю, де він народився і виріс. Всі ми пам’ятаємо сходи сонця, чудові краєвиди лісів і полів, річки і озера. Для кожного з нас своє рідне село, своя вулиця у місті – це той осередок добра і спогадів, що потім супроводжують нас усе життя.

Як чудово пройти вранці по холодній росі, відчуваючи життєдайну силу рідної землі, пройтись вулицею рідного села з вудочкою на сільський ставок або озеро, з кошиком піти в ліс, щоб назбирати величезну кількість чудових, смачних лісових грибів.

Такі спогади дарують кожній людині чудову можливість відвідувати свої рідні місця, вгамовувати ностальгію по своєму давно минулому дитинству. Всі ми маємо щастя жити в такій красивій, чудовій, мальовничій землі, краю неосяжних степів і зелених лісів, голубих озер і великих річок, високих гір і теплих морів. Це наша земля, земля наших предків, земля, яка нас виростила і дала путівку в життя.

Сьогодні надзвичайно актуальним є питання про відродження краєзнавчої роботи, яка знайомить учнів з головними природними, господарськими, історичними та культурними особливостями нашого краю. Краєзнавство вимагає постійного пошуку. Так, урок, на якому тема вивчається в тісному зв’язку з місцевим матеріалом, більш ефективний, як з навчального погляду, так і з виховного.

В нашій школі є музей. Учні школи весь час працюють над поповненням експонатів. Кожен веде листування з рідними загиблих на території Букринського плацдарму. Організовуючи музей ми мали на меті створити матеріальну основу для:

· Здійснення патріотичного й інтернаціонального виховання учнів;

· Відтворення історії нашого краю від найдавніших часів до сьогодення.

Багаторічна пошукова робота увінчалась успіхом. Зібрані експонати, документи і матеріали дали можливість оформити кілька розділів, які складаються з окремих стендів. Учнями школи зібрано в музей предмети побуту, і одяг людей дореволюційних часів: вишиті сорочки і рушники, коромисло, прядка. Подив викликають у школярів рубель і качалка, якими прасували білизну,набір прасок. Є в музеї лопатка для садження хліба у піч, дерев’яний посуд, глиняні глечики, та багато інших речей домашнього вжитку.

Музей школи – це наша гордість. Тут вся наша пам’ять – зброя часів війни, пробита осколками та кулями каска, пожовклі похоронки, священна земля з батьківщини героїв, і ось ці слова, які читати без хвилювання не можна: «Сыночек мой родненький, Сашенька, кровиночка моя. Посылаю на твою могилочку горсть земли нашей сибирской и свою материнскую любовь». І шкатулка в якій освячена земля з міста Кемерово (Росія).

Легендарний Букринський плацдарм… наше село знаходиться тут. В братській могилі села поховано 2104 воїни і 15 героїв Радянського Союзу…

Учні школи їздили на екскурсії до Києва, Переяслав Хмельницького, Корсунь Шевченківська, Балико-Щучинки, де знайомились з музеями Великої Вітчизняної війни, краще впізнали, відчули, якою ціною завойоване наше мирне життя. З 1990 по 2012 рік проведено 30 походів по місцях бойової слави, битви за Дніпро. Під час походів ми записали від жителів сіл Григорівки, В.Букрина, Балико-Щучинки, Дударів, Ведмедівки, Ходорова, Грушева розповіді про події Великої Вітчизняної війни. Котвіцька Ніна Тарасівна розповіла цікаву історію про парашутистів. Ці записи ми маємо в нашому музеї. Школу постійно відвідують гості – танкісти 3-ї гвардійської танкової армії генерала Рибалка воїнів 237, 337 стрілецьких дивізій, танкістів 8-го гвардійського танкового корпусу, рідних загиблих з Кемерово, Грязовця (Росія), Узбекистану, Москви, Білорусії, з різних куточків України. Ветерани є частими гостями на уроках. Учні школи постійно ведуть переписку з ветеранами та рідними загиблих. Складається по краплинах історія битви за Дніпро, встановлюються імена героїв, описуються їхні подвиги. За визволення нашого села Ходорів одержали звання Героя Радянського Союзу 33 воїни. Цікаво, чи є ще такі села в Україні, де було б скільки героїв?

Вивчаючи історію села учні встановили, що в 1943 році вчителі-підпільники Пироженко А.С. та Середа А.А. виготовили радіостанцію і мали зв’язок з партизанами загону ім.Чапаєва та воїнами Радянської Армії. А ще дізналися, що жив біля школи в с.Грушів Іван Федосійович Руденко. Його батька, агронома колгоспу, розстріляли фашисти в 1943 р. Були б і малого Іванка розстріляли, та йому вдалося втекти. Частим гостем був у школі І.Ф.Руденко (нині покійний). Цікаву історію розповіли дітям односельці. Є в нашому селі гора Пушкарова. В роки війни фашисти розстріляли голову колгоспу Пушкара Потапа Прохоровича та його дружину. В 1994 році відбулася хвилююча зустріч з дочкою Пушкара Іриною Потапівною. Їй тоді чудом вдалося врятуватися.

Учні школи розшукали і рідну сестру Героя Радянського Союзу, нашого земляка Пироженка Степана Матвійовича – Варвару Матвіївну, яка проживає в м.Черкаси. Вона прислала свої спогади про брата, фото та здоров’я не дозволило їй приїхати на зустріч з учнями. За допомогою архівних документів вдалося встановити подвиг нашого земляка в роки ВВ війни.

Також учні школи встановили зв’язки з рідними нашого земляка, віце-адмірала Москаленка М.З., який народився в с.Ходорів. Рідні Москаленка М.З. передали в школу фотографії, газети, які розповідають про життєвий шлях нашого славного земляка і тепер в музеї є стенд присвячений йому.

Ведучи дослідження подвигів воїнів в роки Великої Вітчизняної війни учні дізнаються, якою ціною було завойоване наше щасливе життя. Про це постійно нагадують нам обеліски, які доглядають учні школи. Щороку 9 травня учні школи розділяються на групи для участі в мітингах в селах Грушів, Ведмедівка,Ходорів, Дударі. І ми знаємо, що в селі Дударі Юлія Петрівна Ярошенко принесе рушники і покладе на могилі. Так було щороку. Ітимуть учні і цієї весни по місцях бойової слави, і ляжуть квіти, вирощені на шкільній клумбі. Ітимуть роки, змінюватимуться покоління та свято 9 травня залишиться в віках. Це—свято радості і сліз, за нього дорого заплачено.

Виховання любові до рідного краю, до його щедрих , чесних і працьовитих людей, до славного минулого, до безцінних скарбів культурного надбання і трудових звернень – основне завдання курсу «Київщинознавство». Адже скільки навколо нас прекрасного, скільки великого, величного, визначного.

Фольклор кожного народу вважається найбільшим національним скарбом. Ще малесенька дитина з колиски прилучається до витоків народної творчості. В казках, прислів’ях, загадках, думах, ліричних та обрядових піснях зберігаються невичерпні скарби життєвого досвіду. Саме у фольклорі фіксуються колишні звичаї, традиції, історичні події, які відбулися в історії нашого народу. Фольклорно-пошукова робота допомагає учням відкрити для себе унікальні обрядові пісні, легенди, прислів’я, приказки, дитячий фольклор. Почали роботу зі збору творів. Учні школи відвідували старожилів села Охріменко Марію, Кальну Галину і розпочинали свою роботу із запису назви села, прізвища, імені та по-батькові виконавця, рік його народження і таким чином складали паспорт виконавця. Потім з великим задоволенням слухали українські народні пісні і записували їх до своїх зошитів. Такою нелегкою працею було зібрано понад 100 українських народних пісень, яких не тільки ніхто не знає, але навіть ніколи не чув.

Найцікавіші матеріали зберігаються в нашому шкільному музеї. Там є колискові пісні і обрядова поезія, родинні та весільні пісні. А приказки, загадки лічилки, мирилки ми з учнями оформили у альбомі. А ще після таких пошукових експедицій учні готують реферати, усні журнали, з якими виступають на шкільній лінійці та перед учнями молодших класів. Це, наприклад, такі теми виступів «Колискова – пісня матері». На такі виступи запрошуються і батьки, а особливо мами. Мами співають колискові пісні, і такі уроки дітям запам’ятовуються надовго. З великим захопленням учні школи готують матеріали: «Купальська обрядовість на Україні», а потім на Івана Купала на Дніпрі у с.Ходорів проходять цілі народні гуляння з виступами дітей та дорослих.

На основі фольклорної роботи в нашій школі проводяться різні форми позакласної роботи. Вже традиційним для нашої школи є свято «Українська пісня – душа народу». Це свято готують усі класи. А ще цього дня до нас приходять бабусі з ансамблю «Наддніпряночка», які виконують старовинні українські пісні. На це свято приходять жителі села Грушів, Ведмедівки. І всі дуже задоволені від почутих пісень. А вони і справді чудові. Це пісні про майбутню долю, радість, кохання, про невтішне горе зраджених, вірність у коханні, а також жартівливі пісні. На уроках київщинознавства було проведено анкетування про роль усної народної творчості в житті людини. І було виявлено, що учні вважають найулюбленішим жанром усної народної творчості пісню, яка ї символом української духовності. «Від народження і до глибокої старості пісня зігрівала душі та серця українського народу».

Колискова пісня – це пам’ять, полум’я якої гріє душу і переливається в пісню. Слова маминої пісні вчать доброти, ніжності і чуйності. Але на превеликий жаль багато дітей не знає українських народних пісень. Тому на уроках київщинознавства велику увагу приділяємо фольклорно-пошуковій роботі. Збір українських народних пісень та їх запис продовжується, тому що всі розуміють, що людей, які можуть допомогти , стає з кожним днем все менше і менше, адже це люди, яким до 70 років, а то і більше. І не скористатися цим, був би великий гріх. Адже не тільки ми, а й майбутні покоління повинні знати історію свого народу та усну народну творчість. Наша школа ще молода. Їй 25 років. І всі ці роки у ній ведеться пошукова робота. Вже перші бесіди переконали, що усі виявляють великий інтерес до історії рідного краю. А ще активнішою стала ця робота завдяки курсу «київщинознавство», яке було введене в школі. Вже на перших уроках пропонувалося відповісти на ряд запитань. Коли було засноване наше село, чому воно так називається? Назвати найдавніші стоянки та городища на території нашого краю. Що ви знаєте про подвиги наших земляків у роки Великої Вітчизняної війни. Зрозуміло, що одразу дати відповіді на запитання учні не змогли. Але вже на наступний урок вони один поперед одного давали цікаві змістовні відповіді на задані запитання. Поступово розширили зв’язки з жителями села. а так як у школі є музей, то почали обходити вулиці села з метою пошуків експонатів та збирання спогадів очевидців історичних подій різного часу. Увесь цей матеріал експонується у музеї школи..

Займаючись пошуковою роботою, учні дедалі більше переконувались, що наш край має багату історію. Вони дізналися про історію сіл Грушів, Ведмедівка, Дударі, Ходорів. Вивчаючи тему «Гідроніми» учні довідалися, що річка Дніпро , що протікає недалеко біля села, мала в різні аси такі назви: Славутич, Борисфен, Узу, Данапріс. Тисячоліття ця ріка давала наснагу людям,надихала до творчої праці, кликала до перемог.

Природа Придніпров’я дуже різноманітна. Шум лісів, безмежжя полів, чаруюча гладь ріки. А міста і села, що потопають у зелені садів і квітів. «Ой, Дніпро, ти широк, могуч», так назвала свою картку одна з учениць.. виготовити картки було домашнім завданням учнів.

Цікавими уроками були ті, на яких вивчалася історія навколишніх сіл. Вступом до уроку були слова:

І хлібом, і цвітом

І прадідом – дідом

Гріє душу село

Моє рідне село

Село – це хліб, молоко, м’ясо, сало. Село – джерело життя. Ми народилися і своє коротке життя прожили в селі. Тому воно нам таке близьке і дороге. Ми звикли бачити свої село де виросли, свою хату й усе, що навкруги нас. Ми ходимо щодня знайомими місцями, здається, що й раніше вони такі, як тепер були. Чи весь час стояла наша хата? А що було сто, двісті років тому. Якими були люди, чим вони займалися. Ці та багато інших запитань турбують юних краєзнавців. І вони залюбки біжать до стареньких бабусь та дідусів, щоб розпитати, дізнатись щось нове і порадувати новим матеріалом своїх товаришів. А як немає звідки дізнатися, то шукають в архівних документах Дніпро і село. Ці два слова досить просто поєднуються. Ми вирішили зупинитись на історії життя не тільки свого села, а на історії маленького куточка Придніпров’я, де розташовані біля десятка сіл.

Ні, це не якісь особливі чимось незвичайні оригінальні закутки. Ці села багато чим схожі на інші села Київщини.

Але надіємось, що хоч надто скупо і коротко ми зупинились на минулому і сучасному житті цих сіл, та все ж доведено, що не все гаразд якщо села відмирають і ті місця, де століттями жили і працювали люди, де вирувало життя, де бігали діти – там все спустошується і заростає бур’яном.

Ні, це не просто слова. До цього поступово ідуть безліч сіл України. Можливо і ті, що зображені на карті. Одиниці дужих людей з села поповнюють з року в рік ряди безробітних в містах, а села змовкають. Так с.Дударі (12 жителів), Ромашки (23 жителі), мабуть, найкращі села на Україні. Але це вже досить неперспективні села, основне населення яких – пенсіонери. Та і в інших картина невтішна.

Вивчаючи тему «Освіта нашого краю», учні дізналися багато цікавого. Епіграфом до уроку були слова:

Село моє: луги і степ довкола

У річечки розмови навесні…

В селі моїм до болю рідна школа.

І знов чомусь наснилося мені.

Ото тільки хіба, що насниться. З дев’яти шкіл, їх залишилося тільки дві: Грушівська і Піївська.

Страшно думати, що ж на нас чекає в майбутньому. Чи є воно, майбутнє у деяких селах… Зате є чудове минуле: з перемогами і поразками, з радостями і печалями. А про минуле нашого села є що згадати.

За часів Богдана Хмельницького під час підготовки до Переяславської Ради в Грушеві було встановлено на підвищеному місці військовий маяк. Біля цього маяка щодня вартували козаки на чолі з Нечаєм (сином відомого полководця Данила Нечая). Вони охороняли підходи до Переяслава. Кажуть, що з цього маяка неозброєним оком було видно Київ і всю місцевість до Миронівки. Варта стежила за пересуванням польських військ. Але якось осінньої непогожої ночі польські жовніри підкралися до маяка, вирубали козаків і спалили вишку. Відважних козаків там і поховали, насипавши високу могилу. Пізніше, за легендою, сюди приходив сам Данило Нечай і Морозенко, щоб потужити над загиблими. Кожного року прибували туди загони Богдана Хмельницького, щоб вшанувати пам’ять хоробрих козаків. Через це могилу названо Жур-могилою. Учні школи доглядають цю могилу, навесні садять дерева та квіти. До нас приїжджала пошукова група з Києва, разом ми відвідували Жур-могилу.

Багато історичних пам’яток є у нашому селі. Так у 1768 році, в часи Коліївщини біля села Дударі перехрещувались дві важливі дороги: військово-стратегічний шлях з Переяслава через Трахтемирів та дорога з Білої Церкви через Кагарлик та Київ.

Недалеко від перехрестя ріс великий ліс. Тут і засідала ватага гайдамаків, що робили напади на маєтки пана Потоцького, та на польську шляхту, що проїжджала на Канів. Тоді, за переказом, й була викопана «Молодецька криниця», яку також відшукали учні школи і впорядкували.

А ще учні дізналися,що в 1848 році в Піях на місцевій сировині почав працювати цукровий завод. В ті часи техніка на заводі була дуже низькою. Буряки терли тертками, які крутили волами бурякову «кашу» варили в казанах, а потім пресували. Далі соки варили в котлах і сиропи зливли в чани, де відбувався процес кристалізації. Всі роботи виконували вручну. На заводі був лише один двигун. В даний час з 1981 року підприємство було реконструйовано і цукровий завод перестав існувати.

А про все це учні дізнавалися від жителів свого села. В 2001 році учні провели 5 походів по місцях козацької слави та по місцях боїв на Букринському плацдармі. Розшукувались імена загиблих, вивчалась діяльність партизанського загону ім.Чапаєва (командир Приймак І.К.). велася спільна пошукова робота з Київською обласною спілкою «Пошук».Учні школи ведуть листування з капітаном, ветераном ВВ війни, журналістом Бухтяком Степаном Лукичом.

Наша земля, земля Букринського плацдарму – свята. Ця земля, знівечена снарядами та бомбами, полита кров’ю, омита сльозами. Наш святий обов’язок, ніколи не забувати, що відбувалося в роки ВВ війни.

Традиційно ми восени, в період «бабиного літа», проводимо одноденний туристський похід, в якому приймають участь всі учні з 1 по 9 класи. Попередньо складається план маршруту і заходи. А ще учні школи працювали і працюють над створенням туристсько-краєзнавчих маршрутів «Козацькими шляхами», «Місця бойової слави», «Мальовничі куточки краю», складено карту. Зібрано наочність (флора і фауна). Краєзнавці випускають природничу сторінку «Що я бачив». Діють змінні конкурси малюнків на різні теми: «Зимонька-зима», «Серцем почути весну чарівницю», «Золотокоса осінь», «Люби і бережи свій рідний край», «Вони захищали вітчизну». Учні школи з великим захопленням працюють на уроках «Українознавства», тому, що це легко і цікаво.

Природа Землі унікальна і неповторна. Кожен її куточок прекрасний по-своєму. Духмяний аромат нам дарують квітучі сади навесні, а літні лісові поляни щедро пригощають запашними ягодами. Величаві бори та біляві березняки, зустрічаючи пташиним співом, наповнюють грибами наші кошики. Справді, наша земля щедра й привітна, проте останнім часом їй живеться тяжко...І все це через нашу людську байдужість Багато чого ще не пізно виправити. А для того, щоб допомогти природі, треба вивчати її. Тут у пригоді стануть книги, екскурсії, екологічні експедиції по рідному краю.

Кiлькiсть переглядiв: 830

Коментарi